На фото: Юрій Сахаров дає сеанс одночасної гри

Упродовж нетривалого часу (трохи більше року) британське видавництво Elk and Ruby випустило дві мої книги, присвячені двом видатним київським майстрам – Ісааку Липницькому (1923-1959) та Юрію Сахарову (1922-1981). 

Немає жодних сумнівів, що за сьогоднішніми мірками ці шахісти були міцного гросмейстерського рівня. Достатньо згадати, що Липницький у своєму "зірковому" 18-му чемпіонаті СРСР (1950, 2-4 місця) виконав норму першого балу гросмейстера СРСР. А Сахаров після свого єдиного міжнародного турніру у болгарський Варні (1968), де він виконав першій бал міжнародного майстра, у світовій табелі о рангах посідав 17-ту сходинку за даними сайту Chessmetrics, який розраховує не тільки поточні, але й ретроспективні рейтинги. До речі, за даними цього ж ресурсу, Липницький у 1950 році посідав 12-у позицію у світі!

Книги про Ісаака Липницького та Юрія Сахарова 

Дуже радий, що саме мені пощастило вперше познайомити західних читачів з життєписами цих неабияких постатей. Слід зауважити, що видавництво Elk and Ruby цікавлять не тільки шахові досягнення героїв біографічних книг, але й особливості їхньої долі, часто трагічної. Саме тому серед біографічних книг, які побачили світ у цьому видавництві, можна знайти прізвища латвійців Володимира Петрова та Алвіса Вітоліньша, а також Петра Ізмайлова, Всеволода Раузера...

Наш співвітчизник Сергій Ткаченко також "доклав руку" до розширення переліку біографічних книг цього видавництва: йому належать книги про таких відомих та пов’язаних з Одесою українських гравців, як чемпіон СРСР 1929 року Борис Верлінський та трьохразовий чемпіон України й учасник кількох чемпіонатів СРСР Яков Вільнер, а також колеги Ткаченка з шахової композиції – Тігран Горгієв, Микола Рєзвов, Михайло Зинар.

Драматичні біографії 

Біографії дворазових чемпіонів України і учасників кількох чемпіонатів СРСР Липницького та Сахарова теж містять багато драматичних (а підчас і трагічних) нешахових подробиць. Але якщо біографія Липницького більшою частиною була доволі відомою (за винятком окремих секретних деталей його військової служби часів 2-ї Світової війни), то про життя Сахарова в радянські часи доводилося розповідати акуратно, щоб уникнути зайвих запитань. Наприклад, чому він виконав норму майстра у 1951 році (на півфіналі СРСР у Львові), а звання отримав лише у 1956-му? Чому його прізвище відсутнє у відомому збірнику "Творчість шахістів України" під редакцією І.Липницького та Б.Ратнера (1952)? Чому, як неодноразово писали у пресі, на відміну від більшості гравців, Сахаров свої найкращі результати почав показувати у віці за сорок?

Ісаак Липницький

Лише за часів незалежності відомий шахіст і журналіст Юхим Лазарєв наважився у "Спортивній газеті" опублікувати власний нарис "Пан Інспектор, або Таємниці драматичної біографії", який потім передруковувався в інших виданнях або переказувався іншими авторами. 

На часі – українські версії 

Коли в новинах промайнуло повідомлення про розсекречування архівів СБУ та відкриття доступу до них усім бажаючим (але звісно, за визначеною процедурою), я захопився ідеєю ознайомитися зі справою Сахарова, а результати вивчення донести до шахового загалу. Як виявилося з матеріалів справи, багато чого насправді відбувалося по-іншому (іноді з точністю до навпаки), ніж описано в нарисі "Пан Інспектор" – менш героїчно та більш "по-людськи". Юрій Миколайович в жодному разі не був іконою (як і всі інші), а був живою людиною, з притаманними кожному позитивними якостями та слабкостями. Таким я й намагався його представити на суд читачів. Намалювати "випуклий", об’ємний портрет мого героя допомогли численні спогади членів родини, учнів, друзів та просто знайомих Юрія Миколайовича. Завдяки соціальним мережам, сьогодні є можливість зв’язатися з багатьма людьми з усього світу, чим я і скористався з користю для роботи над книгою. У передмові перелічено всі прізвища людей, котрі будь-якою мірою (навіть однією-двома фразами у спілкуванні) допомогли в роботі, за що їм величезна вдячність. Дуже вагомою виявилася і допомога київського гросмейстера Володимира Сергєєва, який не тільки поділився спогадами та прокоментував два десятки партій, але також заохотив кількох сучасних українських гросмейстерів і майстрів прокоментувати по 2-3 партії (а з деякими я зміг домовитися й самостійно).

Звісно, після виходу англійського видання постане питання виходу української версії. Зі свого боку заявляю: технічно я до цього готовий; може, не одразу, а після певної підготовчої роботи. Найбільш чутливе питання – фінансове. Але сподіваюсь, що з часом знайдуться можливості його вирішення. До речі, майбутнє українське видання не буде цілком тотожним англійському (як нетотожні російськомовне та англомовне видання біографії Липницького). До речі, вже є кілька матеріалів, які не увійшли в поточне видання, бо набагато зрозумілішими вони мають бути для українських читачів. І навіть листи Сахарова Лазарєву, які у книзі наведені в англійському перекладі, набагато краще зможе оцінити саме українська аудиторія, бо вони написані притаманною Юрію Миколайовичу соковитою українською мовою.

Юрій Сахаров

Немає жодного сенсу переказувати тут зміст книги. Але наприкінці все ж наведу маленьку главку, яка з’явилася майже напередодні видання.

Таємниця одного матчу

Під час підготовки цього видання Володимир Сергєєв у давній книзі Е.Гуфельда і А.Єремяна про сходження на шаховий Олімп Майї Чибурданідзе, у якої Гуфельд на той час був тренером ("Сімнадцять весен Майї", 1980), знайшов несподівану згадку про те, що Сахаров нібито зіграв тренувальний матч з майбутньою чемпіонкою світу в ході підготовки до її півфінального матчу претенденток з Оленою Ахмиловською (1977): "…Майя провела тренувальний матч із 12-ти партій із заслуженим тренером Української РСР Ю.Сахаровим. Юрій Миколайович п’ять разів грав у фіналах першостей СРСР. Серед його вихованців – київський інженер Лідія Семенова, одна з найперспективніших радянських шахісток, чемпіонка країни 1978 року. Сам тренер зараз більше грає у турнірах за листуванням, став чемпіоном Європи. Поєдинок із Сахаровим Майя закінчила з позитивним рахунком, і хоча він мав тренувальний характер, хід боротьби надав їй впевненості у власних силах". 

Природно, захотілося дізнатися подробиці цієї події, але як дістатися екс-чемпіонки світу, яка нині веде вкрай непублічний спосіб життя? Марта Літинська з нею давно не спілкувалася, але на тему, яка мене цікавила, повідомила такі подробиці: "Цікаво, що спочатку Гуфельд пропонував мені зіграти з Майєю тренувальний матч, і я погодилась. Але повторного дзвінка не відбулося".

Виручив земляк Марти Іванівни – львівський гросмейстер Адріан Михальчишин, який продовжує досі зрідка підтримувати зв’язок із Чибурданідзе. Він спеціально на моє прохання зателефонував Майї Григорівні. Вона розповіла, що спілкувалася з Сахаровим на зборах у Боржомі, куди Юрій Миколайович приїжджав у 1980 і 1981 роках. На шосту чемпіонку світу Юрій Миколайович тоді справив враження досить закритої людини, але це не заважало йому вчити вже прославлену шахістку українським приказкам, одну з яких Майя Григорівна пам’ятає досі: "Якби кізка не скакала, то ніжку б не зламала".

Юрій Сахаров на тренуванні з вихованками 

За словами Майї Чибурданідзе, тренувальний матч перед двобоєм з Ахмиловською у неї справді був, але... не з Сахаровим, а з Лідією Семеновою. Про витоки таких розбіжностей залишається лише здогадуватися. Втім, під час роботи над шахово-історичними статтями та книгами подібні сюрпризи зустрічаються регулярно. І інформація, що походила від Едуарда Гуфельда, аж ніяк не є винятком.

Автор: Микола Фузік 
Фото з архіву автора 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Шахи в Одесі: вийшла книга про відомі турніри, зірок і скандали