Поміж повітряних тривог на Житомирщині продовжує розвиватися шаховий спорт. І тренерський корпус, який наразі розділений через реалії повномасштабної війни, усвідомлює важливість продовжувати роботу з дітьми та спонукати їх до системної діяльності. Житомирщина – це особливі шахові традиції, легендарні спортсмени та вдосконалення шахової майстерності всупереч усім викликам. 

Про філософію шахів, роботу з дітьми, адаптацію шахового руху до умов повномасштабної війни говоримо в ексклюзивному інтерв’ю з Ігорем Випханюком, майстром спорту України та міжнародним майстром, головою тренерської ради Федерації шахів Житомирської області, засновником шахової школи "Інтелект". 

е2е4: Ігорю Анатолійовичу, головний виклик, який вашій команді вдалося подолати від початку великої війни, – не закрити школу, а навпаки – шукати можливості та працювати на максимум під час повномасштабного вторгнення. В якому форматі зараз відбуваються заняття?

Ігор Випханюк: Діяльність освітнього процесу в Житомирській шаховій школі "Інтелект" припинялася лише на два місяці від лютого 2022 року. Це стосується й інших громад Житомирщини, де тренери розуміють ризики найменших пауз у шаховому спорті. Після двох місяців вимушеної паузи ми повернулися до роботи в онлайн режимі. Так як ми не маємо власного автономного приміщення, почали шукати місце для занять саме з укриттям. Інші варіанти навіть не розглядали, адже саме наявність безпекових можливостей дозволили нам забезпечити тренувальний процес та проведення змагань. Ми зараз живемо в часи постійних тривог і я радо хочу відмітити допомогу у вирішенні цього питання Людмили Кицак, президентки Федерації шахів Житомирської області, яка долучилися до пошуків комфортабельного осередку, з розумінням наших потреб. Відтак, зараз п’ять днів на тиждень ми проводимо системні повноцінні заняття, підлаштовуємося під шкільні графіки наших вихованців. 

Приємно зазначити, що відчуваємо підтримку від багатьох наших партнерів та однодумців: управління сім'ї, молоді і спорту Житомирської міської ради, Житомирський міський культурно-спортивний центр, Житомирський міський пластовий молодіжний центр, співпрацюємо також із найбільшою в Україні Недільною школою при Свято-Михайлівському кафедральному соборі Житомира. Керівники всіх цих інституцій сприяють тому, щоби шаховий рух у Житомирі міцнів і розвивався. 

Ігор Випханюк на відкритті турніру для дівчат "Від пішака до королеви"

Окрім діяльності в школі "Інтелект" намагаюся максимально бути корисним під час роботи дитячо-юнацької комісії Федерації шахів України. З колегами працюємо саме над розвитком дитячих шахів в Україні, зокрема, над формуванням календаря всеукраїнських та міжнародних змагань. Цьогоріч, слід відзначити, члени комісії разом із профільним міністерством зробили максимум для того, аби юні спортсмени виїжджали за кордон та підвищували свій професійний рівень. Мав нагоду бути офіційним представником та головою делегації в Туреччині, де проходили міжнародні змагання. Тому, можна сказати, що ситуація складна, але, цілком контрольована. І, знаєте, всі ці бурхливі і драматичні події ще раз довели мені особисто, що для мене шахи – це насолода, улюблена справа. І робота з дітьми дарує мені приємні емоції. Я люблю бачити, як дитина професійно зростає, як підвищує свій рівень. 

До речі, зараз якраз спортсмен Денис Шикиравий дійшов до рівня майстра спорту. Цей шлях тривав близько  5-6 років. Денис виконав норматив майстра спорту України на турнірі у Чернівцях. Також, спортсмен з багатодітної сім'ї, Віктор Ратушний, отримав звання кандидата в майстри спорту. Тому у нас виходить працювати на результат.

е2е4: За вашими спостереженнями, наскільки популярними є шахи в області? Назвіть найуспішніші шахові осередки на Житомирщині? 

Ігор Випханюк: Якщо говорити про місто Житомир, то скажу так: наразі маємо близько ста умовно професійних шахістів-розрядників у шаховій школі "Інтелект". Але в Житомирі також реалізовується досить успішний проєкт "Шахи в школі", де з дітьми на рівні гурткової роботи займаються шахові тренери. Цю шкільну роботу ми бачимо, адже часто саме на таких гуртках дитина проявляє свої здібності, і тренери радять їй виходити на новий рівень шахової діяльності. І часто такі діти приходять до нас, особливо коли хочуть отримувати розряди, підвищувати кваліфікацію, їздити на чемпіонати України та брати участь у турнірах. 

На чемпіонаті Житомирської області. Січень-2022 – до війни залишався місяць... 
Ігор Випханюк з учнями. На фото: Лара Клепіковська (нині – Великобританія), Оля Ратушна (Німеччина), Денис Шикиравий (був у Польща, але вже повернувся до Житомира), Вітя Ратушний (Німеччина), Гліб Випханюк (Німеччина). 

Дуже гарні шахові осередки маємо і в інших містах. Надзвичайно системна і професійна робота відбувається у Коростишеві: заняття проходять у центрі міста, серед тренерів – майстри спорту, вражаюча кількість дітей, які яскраво демонструють свої успіхи. Знаю про те, що місцева влада підтримує розвиток шахового спорту в таких містах як Звягель та Бердичів. 

На всіх рівнях нас завжди підтримує Федерація шахів Житомирської області. Враховуючи сьогоднішній стан в країні, Житомирщина намагається бути на достойному рівні. Так, ми відчуваємо економічні негаразди та брак підтримки соціально відповідальним бізнесом. Але, загалом, думаю, що робота ведеться гідно. 

е2е4: Давайте поговоримо з вами про сучасних дітей і сучаcні шахи. Посидючість, сконцентрованість: ті риси, яких потребують шахи і які часто важко даються сучасному юному поколінню, схильному до швидких рішень. Завдяки чому, на вашу думку, вдається досягати успіху? Які фактори мають співпасти, аби дитина не загубила свій талант та прагнула сумлінно працювати на результат? 

Ігор Випханюк: Ваше питання повернуло мене в 1990-ті роки, коли батьки привели мене в секцію шахів. Тоді все було дуже просто: якщо ти талановитий, то і шлях для тебе відкритий. Мій легендарний тренер Леонід Мойсейович Новофастовський навчив мене головному – любити шахи. Я одразу поринув у гру і з того часу конкуренцію шахам програвали всі інші види моєї діяльності. 

Зараз все кардинально змінилося, конкуренція шалена, до того ж інтенсивний розвиток шахів в Індії та Китаї сприяли тому, що виграти в представників цих країн можна тільки максимальною працею. У цих країнах мільярдне населення, і вони роблять жорсткий відбір з тисяч дітей. До того ж, поруч із нами дві країни – Туреччина і Польща, які вклали величезні кошти в дитячий шаховий спорт. Також потужна державна фінансова підтримка в Узбекистані та Казахстані. Зворотній приклад – європейські країни, де, в принципі, люди не хочуть професійно займатися спортом і, в більшості прикладів, грають у шахи як любителі. Але, все можливо. І з мого професійного та тренерського досвіду, аби дитина досягла максимально серйозних результатів, це потребує постійної роботи. Друге – це гроші, звичайно, тому що без практики нічого не буде, а виїзд на турнір – це досить-таки великі гроші в наших реаліях. Але, разом з тим, треба наголосити: ще ніколи не було так просто зіграти з чемпіоном світу партію в шахи, як зараз. 

Сучасні діти хочуть грати, вигравати, отримувати призи. І це абсолютно нормально. Тренеру завжди хочеться бачити результат. Але, щоб його досягти, треба багато працювати. А працювати мало хто любить. Це така дилема – і подолати її дуже важко. 

На турнірі до Дня Святого Миколая. 2025 рік

е2е4: Наскільки часто вам доводиться розвіювати примарні надії батьків, які, можливо, до кінця не розуміють особливостей шахового спорту і хочуть вберегти дитину від максимальної роботи, водночас, хочуть бачити дитину на призових позиціях. Як у вас відбуваються комунікації з батьківською спільнотою? Які головні аргументи ви їм пояснюєте? 

Ігор Випханюк: Чесно кажучи, мені пощастило, бо зараз хороших спеціалістів цінують. На жаль, дуже мало тренерів-фахівців – і всі це розуміють. Але, звичайно, для кожного батька чи матері їхня дитина найкраща, і вони здатні на будь-які звершення заради неї. І це нормально, що ми віримо в своїх дітей, і ми повинні в них вірити, але покладатися тільки на те, що вчитель навчить – це ілюзія. Я завжди наводжу приклад: якщо ви ходите до найкращого репетитора з математики, ви не здасте гарно ЗНО, поки самостійно не вирішите збірники математичних задач. Те ж саме в шахах. Не вирішуєте задачі – не зможете грати повноцінно. Навіть якщо теоретично дитина дуже талановита, розумна, психологічно стійка, але якщо немає напрацьованого практичного досвіду, – успішного результату не буде. Тому високі досягнення в спорті вимагають, аби спортсмен докладав максимальних зусиль. 

Мені іноді доводиться заспокоювати емоції батьків, а ще більше – емоційних бабусь і дідусів. Та для мене всі діти, які виявляють бажання грати в шахи, поділяються на три основні групи: є група дітей, яким складно займатися шахами, але, при цьому, вони дають їм дуже багато позитиву. Якщо дитині складно щось дається, але вона наполегливо проявляє зацікавленість і, врешті-решт, щось у неї виходить, то це створення нових можливостей для дитини. Вона починає вірити в себе, краще розуміти логічні задачі, які можуть бути в школі чи в житті. Тому це однозначний плюс. 

Друга група дітей – це талановиті діти, але які не хочуть системно працювати. Батьки таких дітей підтримують і сприяють їхнім заняттям інтелектуальним видом спорту. Такі діти ходять у групу для того, щоб їх мозок функціонував і отримував кожен день порцію своїх задач.  І це теж абсолютний позитив. Нічого в цьому поганого немає. Цілком нормальна практика – відвідувати шахи для того, аби дитина розвивалася розумово, тренувала свою логіку, але, при цьому, не досягала супервершин. І це теж абсолютно нормально. Єдине, потрібно цілеспрямовано розуміти, що дитина не буде чемпіоном України. Але і не потрібно всім бути чемпіонами. 

Якщо дитина ставить перед собою мету, що вона хоче бути чемпіоном, то це ми говоримо про третю групу дітей: робочий графік таких юних спортсменів – 6–8 годин на день та 200 задач щоденно. Я не маю на увазі зайнятість лише з тренером, це і самостійна робота. Важливо розуміти, щоб не відстати, ми повинні дуже швидко бігти. Якщо ми біжимо повільно, ми вже відстаємо. Якщо, вибачте, ми стоїмо на місці, то про які результати може йти мова? Довготривала пауза в шаховому спорті неприпустима. Її можна собі дозволити як можливість перезавантажитися для того, аби покращити ефективність своєї роботи в подальшому. І коротку паузу брати не через лінощі, а як можливість видихнути і розслабитися після інтенсивної і виснажливої роботи. Наприклад, відпочити можна після якогось насиченого турніру. 

На чемпіонаті світу серед юнаків та дівчат у Туреччині. 2025 рік 

Я часто, до речі, турніри порівнюю з іспитами. Перед іспитами буває нервова напруга, а після здачі екзамену – тіло ніби відчуває полегшення. На шахових змаганнях подібні відчуття. Енергетично це дуже виснажливо. Я під час участі в змаганнях, бувало, по п'ять кілограмів ваги втрачав. Відходив дуже важко. І на самих змаганнях максимальний результат показував завжди тільки тоді, коли концентрувався на самому процесі.  Коли ми їдемо на турнір, скажімо, в інше місто чи іншу країну, є велика спокуса цю мандрівку сприймати як туристичну. Як тільки я починаю гуляти по місцям відпочинку, це настільки забирає енергію, що потім грати неможливо. Тому для себе розробив формулу – якщо грати на результат, повинна бути повна сконцентрованість на змаганнях.

Але, в той же час, шахи – це, в тому числі, і можливість подорожувати, розвиватися як особистості, вивчати нові мови. До речі, моя англійська мова була на досить посередньому рівні, поки я не почав їздити на шахові турніри. І коли приїздив в чужу країну і не мав змоги взагалі спілкуватися українською, то вивчення іноземної відбувалося набагато легше. Взагалі, комунікації між людьми – це дуже корисно. Я бачу, як сучасні юні шахісти поводять себе за кордоном України. Дуже прикольно було спостерігати, як під час останнього турніру в Туреччині 10-річна дитина спілкувалася з організаторами. Як маленька, але дуже розумна дитина чітко все пояснювала організаторам, які, на її думку, щось не так зробили. І все це іноземною мовою. Це кумедно і тішить водночас. 

Все це доводить те, що шахи – інтелектуальний і дуже інтелігентний вид спорту. Шахи точно зроблять із ваших дітей еліту суспільства та допоможуть досягти високих вершин. І хороший стабільний заробіток шахи теж можуть забезпечити.

е2е4: Ігорю Анатолійовичу, нещодавно у Львові ви здобули 2 місце на 2-му етапі "Кубку шахових зірок", де змагалися із 164 учасниками. Увесь цей час, впродовж багатьох років, чи змінюється ваш стан і настрій, коли сідаєте за шахівницю, чи вивчаєте свого суперника, чи все ж абстрагуєтеся і намагаєтеся просто зібратися і грати партію проти фігур іншого кольору?

Ігор Випханюк: Мені дуже подобаються шахи. Для мене особисто кожна партія – це завжди гра на межі між психологією і виживанням. Ти повинен психологічно бути сильнішим за свого опонента і, при цьому, ніби будучи на краю урвища, – встояти і не впасти. Ця психологічна боротьба мені дуже подобається, і я без цього не можу. Тому що є шахісти, які просто грають в шахи – і їм все одно проти кого грати. Наприклад, вони дуже люблять змагатися з комп'ютером. Для мене це абсолютно інший вид діяльності. Мені потрібна людина навпроти, з якою я буду створювати щось на шаховій дошці. Я не обов'язково буду розглядати опонента як ворога. Навпаки, іноді це партнер, з яким ми створюємо шахові шедеври. Звичайно, при всьому цьому, я прагну виграти. Але сама шахова боротьба для мене – це гра не проти фігур, а проти суперника. Для мене психологічні чинники є дуже важливими і я граю абсолютно по-різному з різними опонентами. Починаючи від стилю гри і закінчуючи рівнем суперника. Тобто, я буду підлаштовуватись і під аматора, і під гросмейстера. Буду намагатися міняти свій ігровий стиль залежно від стилю гри опонента, використовуючи його мінуси. Як і суперник буде використовувати та вивчати мій стиль. Для мене це і елемент захоплюючої психологічної гри. 

Ігор Випханюк на п'єдесталі "Кубку шахових зірок"

е2е4: Скажіть, будь ласка, чи вистачає, на вашу думку, україномовної спеціалізованої шахової літератури, за якою могли б навчатися юні українські шахісти?

Ігор Випханюк: Якщо говорити про нетехнічні шахові книги – їх просто немає в необхідній кількості. І це об'єктивний фактор. Нам завадила війна, яка розпочалася у 2014 році. Коли ми відірвались від радянського впливу, тоді українське книговидавництво та хороші автори отримали величезний шанс для розвитку. Але до війни видавати книгу українською мовою – означало загубити чисельну читацьку аудиторію. Я вірю, що ми пройдемо цей шлях.  Це вже зараз ми зрозуміли, що без класної української книги про шахи – ніяк. І ми плануємо це робити, є багато авторів, які хочуть реалізувати цікаві ідеї. Але, абсолютно очевидно, що під час війни пріоритети трохи інші. 

Що стосується збірників шахових задач, то вони написані доступною шаховою мовою. До речі, мені приємно відзначити, що Житомирщина може пишатися одним з найкращих авторів шахових задач для різної кваліфікації розрядників – Павлом Івановичем Добрінецьким із Коростишева, який видав цілу серію таких збірників. Ці книжки для розрядників – без перебільшень, бестселер на українському шаховому ринку. 

В Україні є багато англомовної літератури, але нам потрібно обов’язково розвивати свої можливості та спонукати яскравих шахістів ділитися досвідом. Як, скажімо, зробив свого часу найсильніший шахіст всіх часів Гаррі Каспаров. Він написав дуже багато книжок, які й досі вважаються найкращими. До того ж, він дуже сильно підтримує Україну в її боротьбі за незалежність. 

е2е4: Незважаючи на ту надзвичайно трагічну реальність, в якій ми зараз живемо, якою ви хотіли б бачити шахову спільноту Житомирської області? Вирішення яких проблем дасть відчуття якісного розвитку?

Ігор Випханюк: Ми вже давно з колегами про це говорили і дійшли висновку, що для ефективної роботи нам потрібні три визначальних фактора. Перший і обов’язковий фактор, який водночас буде і найприємнішим – повернення тренерів з війни. Бо без їхньої участі в шаховому житті області важко говорити про професійний розвиток та будувати перспективні плани. Другий фактор – це повноцінне автономне приміщення для роботи з дітьми. І третій – це фінансове забезпечення. Якщо ці три фактора поєднаються, це буде прекрасно.

Ігор Випханюк: налаштування на партію – складний процес

е2е4: Чого би хотіли досягти особисто як спортсмен? Чи маєте особисту нездійсненну мрію, до якої прагнете у щоденній праці?

Ігор Випханюк: Я ніколи не ставив особливих пріоритетів для себе в спорті. Мені подобається грати в шахи, я люблю сам процес. 

Якщо ми говоримо про мрії, то звичайно, є мрія стати гросмейстером. Але у віці 40+ це реально сприймається вже як мрія. Я знаю свій рівень і не думаю, що для мене це неможливо. Та зараз для мене особисто на часі – тренерська та організаторська діяльність. Ці напрямки роботи також вимагають часу та зусиль, і я не готовий від них відмовитися, аби спрямувати всі свої сили для досягнення звання гросмейстера. Тому залишу це просто як мрію. 

Набагато реалістичніше виглядає моя мрія про те, щоб якомога більше дітей приходили в шахову школу і розпочинали свій шлях в цій інтелектуальній грі, щоб у них була змога без тривог займатися улюбленим видом діяльності. І, при цьому, бачити посмішку на обличчях дітей.

Автор: Оксана Кропивницька 

Фото: з особистого архіву Ігоря Випханюка та із соцмереж