Шахи здатні якісно змінювати життя людини. Коли з улюбленої справи вони переростають у системний вид діяльності, тоді відкриваються можливості для реалізації власного потенціалу, амбіцій, отримання доходу та передачі набутого досвіду. І ці захоплюючі емоції дуже часто – довжиною в життя.

Доказом цьому є досвід Павла Добрінецького – шахового тренера, судді національної категорії, майстра ФІДЕ, автора учбово-тренувальних посібників для початківців та розрядників, які друкувалися з дубляжем різними мовами. У 1984 року він розпочав свій шаховий шлях у Коростишеві та продовжує в Києві, і над саморозвитком та вдосконаленням майстерності працює й досі.

Розробка шахових посібників заради мотивації дітей

- Шахи з’явилися в моєму житті випадково, хоча всі випадковості закономірні, – розповідає Павло Добрінецький. – Я навчався в сільській школі, в якій не було спортивного залу і взимку на уроках фізичного виховання ми грали в шахи. А навчив мене грати батько. І так сталося, що виникло бажання розв’язувати задачі, надруковані у тодішніх газетах. 

Тому, коли я сам уже став шаховим тренером, зрозумів, що для мотивації учнів потрібна спеціальна література. Та, яка зацікавить найменшого вихованця шахового клубу. Ми всі знаємо, як засмучуються діти, коли програють партії, і є ризик втрати ними інтересу...

А якщо це талановита або здібна дитина? Тому виникла ідея. Почав вивчати певні методики, збирати різну літературу. Ретельно спостерігав за грою дітей, нотував ідеї – навіть нереалізовані. Відтак, діти на заняттях грали, а якщо програвали, то свої душевні переживання заліковували розв’язуванням задач. І тренер вже ставив відповідні відмітки, які слугували моральним заохоченням. Це забезпечувало три головні моменти: дитина лишалась у шахах, починала вірити в себе, а головне – розв’язуючи задачі та комбінації, зростала як шахіст і покращувала результати своїх виступів на змаганнях.

Я вирішив систематизувати задачі і зробити картотеку. До речі, це було досить цікаво: на спеціальному ящику стояли штампики від фігур. Білі – зображали червоним кольором, а чорні – синім. Ці намальовані фігури і стали початком майбутніх посібників.

Павло Добрінецький: "Для мотивації юних шахістів
потрібна спеціальна література"

Рецензентом всіх мої книжок є видатний шахіст і тренер Ярослав Думанський. Він дуже ретельно і чітко перевіряв задачі, знаходив і виправляв помилки.

Перша книга вийшла друком у 2000 році й була презентована в радіоетері. І так, практично кожного року, видавалася нова. На якомусь етапі з’ясувалося, що для молодших дітей не вистачає книги про елементарні шахові основи. Тренер Світлана Добрінецька (Мучник) видала "Шаховий буквар", а згодом і книжечку під назвою "Мат за один хід. Перемагаємо короля". До цієї справи долучилася і донька Марина, з якою ми випустили серію книжок під назвою "Рейтинг". 

Варто сказати, що ці книжечки користуються успіхом, діти люблять задачники. За рекомендацією одного з провідних українських шахістів Сергія Кривошеї, книжки почали видавати з англійським та німецьким дубляжами. Багато шахістів брали їх із собою на різні турніри. І, таким чином, вони стали популярні в інших країнах світу. 

Пам’ятаю, мені було дуже приємно свого часу висилати книги у США видатному шаховому тренеру, засновнику Житомирської шахової школи, який виховав цілу плеяду сильних гросмейстерів і майстрів, Михайлу Тросману. Багато хто купував шахові посібники в якості подарунків за кордон. Вони настільки були популярними, що з’явилися в інтернеті для безкоштовного завантаження. Недоброчесні люди скористалися чужою працею. Тиражували нелегальні копії, які успішно вивозили за кордон у Росію та Казахстан.  

Звісно, багато чого про долю моїх книг залишається невідомим для мене, але нехай люди читають. Якщо самі не спромоглися кращого придумати. Але дуже приємно, що мої учні стали послідовниками і видають уже свої методичні книги. Так, для київського клубу "Світогляд" майстер ФІДЕ Сергій  Герасимчук видав низку своїх книг, а відомий шахіст Дмитро Дубівка створив шикарні книжки "Чесмен". 

Аналіз партій і пошук ідеального рішення в шаховій школі "Афіни" (2025)

Тренер не перестає бути учнем

- Бути тренером з шахів було моєю потаємною мрією. Але я навіть не думав про те, що вона має всі шанси здійснитися. Та я завжди був наполегливим, любив спорт, грав у футбол. Якщо говорити про шахи, то я багато читав книжок і журналів, дивився передачі по телебаченню. І поступово відбулося накопичення знань, якими було бажання ділитися. Хто починає сам вчитися шаховій грі, той знає, наскільки це складно. Всі теми здаються незрозумілими. Інша справа, коли тренер-професіонал пояснює, тоді дитина вчиться і слідує його шляхом. Коли ж сам ідеш тернистою дорогою, часто зосереджуєш увагу на зайвому та непотрібному. Тренер же розуміє індивідуальність кожної дитини та пропорційність інформації, яку треба надати. 

Я завжди працюю над собою, люблю дізнаватися щось нове. Напевно, і здобута свого часу педагогічна освіта тому сприяє. Ну, звісно, є багато різних напрямків і бажань, і мрій, і захоплень. Хочу сказати, що за моїми підрахунками, зараз близько 10 моїх учнів тільки в Києві працюють тренерами. Серед вихованців близько десяти майстрів спорту, 30 кандидатів у майстри, а першорозрядників вже важко порахувати через велику кількість. По всьому світі дуже багато житомирських шахістів працює. 

Все залежить вже від бажання бути вчителем, бажання допомагати дітям, враховуючи те, що сучасні діти – це трошки інші діти. Вони більш обізнані й різносторонні. З ними цікаво і складно одночасно. І тому для тренера просто необхідне внутрішнє зростання. Як сказав свого часу великий футбольний маестро Валерій Лобановський: "Тренер, який перестав вчитися, перестав бути тренером". Тому ми всі вчимося, всі рухаємося вперед, шукаємо підходи до дітей, шукаємо форми, методи для того, аби їх зацікавити та розвивати.

Але, першочергово, давайте скажемо чесно, що всім потрібен мир. Коли на душі неспокійно, коли постійні тривоги, діти не можуть нормально тренуватися, то це все досить складно. Безперечно, ми рухаємося вперед, бо дитинство пролітає дуже швидко. Але треба розуміти, що війна – це серйозна загроза і завада.

Лекція для провідних київських шахістів під час навчально-тренувального збору (2026)

Шахи онлайн і наживо: як змінюється процес навчання

- Проведення занять онлайн стало нормою. Дітям і тренерам реально реалізувати себе та конкурувати в позитивному смислі цього слова. Звичайно, офлайн – це дуже добре і набагато краще за онлайн, але не завжди є можливість і необхідність. До прикладу: коли Анастасія Гнатишин грала на чемпіонаті Європи серед жінок, її тренеру Володимиру Грабінському зручно було зі Львова виходити на зв’язок і успішно працювати. Це економить час та гроші.

Але я за те, щоб початківці займалися наживо. Це і живе спілкування, і 3D-зображення шахівниці... Бо коли діти приходять з онлайн-навчання, їм важко перелаштуватися. Я бачу в гармонії поєднання обох навчальних процесів, які дають можливість дитині професійно зростати. Тому що є тренери, які живуть в інших країнах, є діти, які виїхали за межі України, і комунікація – це, в першу чергу, допомога під час моральної втрати, спричиненої війною.  

Більше праці для серйозних досягнень 

- На мою думку, ми занадто відійшли в бік західних цінностей, які не зовсім сприяють розвитку. Так, на жаль, ми спостерігаємо тенденцію, коли діти люблять обов’язково щось виграти на турнірі і, досить часто, це грошові нагороди.

Раніше цього не було, і я вважаю, що діти повинні любити шахи і отримувати в знак винагороди подарунки, кубки, медалі... Ми любимо дарувати в знак відзнаки, до прикладу, шахові задачники. Я не кажу, що грошової мотивації не повинно бути взагалі. Але має бути більше праці для здобуття більш серйозних досягнень, а не миттєвих ситуативних виграшів.

Меморіал пам'яті Миколи Кондратюка в Черняхові (2025).
Праворуч – ветеран російсько-української війни кмс Вадим Рубан

Крім того, діти дуже багато грають тільки в швидкі шахи, що, звісно, не дає можливості зростати професійно. Але в іншому форматі зараз змагання провести важко через постійні повітряні тривоги. Тому таке замкнене коло...

Потрібно пережити ці складні часи. Але любов до шахів – основа будь-якого професійного росту шахіста. Часто цю любов прищеплює саме тренер. Бо він точно знає: іноді одна виграна партія набагато цікавіша за абсолютну першість в турнірі, а виграш ферзя цікавіший за поставлений мат. Це особлива шахова магія!

Бували випадки, коли батьки стимулювали виграш дитини певними фінансовими пропозиціями. А буває навпаки, коли батьки спокійно ставляться до цього і не втручаються в роботу тренера. У мене такий випадок був під час роботи в Києві. До мене привели хлопчика, якого тато спокійно чекав за межами класу. Цього хлопчика звати Андрій Василевський, він п'ятиразовий чемпіон Києва, кандидат у майстри спорту. З підтримкою родини дитина досягає успіхів, якщо вона талановита, якщо може і хоче цього досягти. Є хлопці – шахісти, які зараз у Збройних Силах України, мої учні, які також свого часу проявляли неймовірні здібності та терпіння.

Перемога не складна – складний шлях до перемоги

- Шахи для юного шахіста можуть у певний період стати морально травматичними. Дуже багато факторів поєднуються, які дають загальновідомий розвиток мислення, просторової уяви, виховання, цілеспрямованості, уміння робити не те, що хочу, а те, що потрібно, уміння боротися, уміння не здаватися в якихось критичних ситуаціях, уміння переборювати труднощі, рухатись вперед і пам’ятати, що перемога – це лише посмішка, це такий собі зірковий момент. Перемога не складна – складний шлях до перемоги. Той, хто цей шлях пройде, той на неї заслуговує. Щоденний обов’язковий режим, самоорганізація, самодисципліна дають можливість  правильно розрахувати час, визначити пріоритети. 

Сучасній дитині дуже складно через перезавантаженість інформацією. Тому в шахах має бути все-таки організація себе, організація правильних підходів. Необхідно поєднувати, звісно, заняття шахами із фізичними навантаженнями. Потрібно обов’язково мати заняття з рухливих видів спорту. До речі, з учнями завжди мали п’ять тренувань на тиждень із загальної фізичної підготовки. Як правило, це була гра в футбол, і якщо хтось погано відвідував заняття, тоді міг і не грати в шахи. Було багато цікавого – і всі з приємністю згадують ті моменти. 

Нагородження учасників відкритої першості шахової школи "Афіни" "Осінній кубок-2025"

Я виступаю за розвиток дитячого шахового спорту. Не обов’язково має бути професійний рівень у кожної дитини, але викладання і підходи мають бути на професійному рівні. Я завжди за те, щоб діти мали будь-яку серйозну  спеціальність, яку вони забажають. Але якщо державними діячами ставатимуть, наприклад, майстри спорту з шахів, від цього виграють усі. Шахісти вміють планово підходити до виконання своїх обов’язків і проявляють відповідальність перед даними зобов’язаннями. Шахи в житті – це надзвичайно круто і корисно! 

Перед сучасними дітьми, в яких дитинство вкрадене через війну, після завершення воєнних дій, відкриється величезна перспектива. Тому що вони вже знають, що таке цінність мирного життя. Багато патріотичних дітей в Україні і тих, хто повернуться з-за кордону, будуть мати можливості розбудовувати цю державу, і ми ще будемо мати квітучу, успішну Україну, і найсильніші шахісти докладуть до цього зусиль. Не всім ставати гросмейстерами, але той розвиток шахового спорту, який триває наперекір всім викликам, обернеться якісним показником для всієї України. 

Автор: Оксана Кропивницька 

Фото: з особистого архіву Павла Добрінецького