Герой цього інтерв’ю відомий і в Україні, і за її межами як шаховий арбітр, організатор міжнародних і українських шахових заходів та гравець. Свого часу, у 2019–2020 роках, коли автор цих рядків розпочинав діяльність із організації шахових змагань на Луганщині, то звертався до нього за консультацією. А "наживо" вже познайомився через кілька років – у Києві у лютому 2023-го на одному з рапід-турнірів.
Про суддівство шахових змагань, шлях від аматора до міжнародного арбітра, нюанси шахової освіти в Україні читайте в інтерв’ю сайта е2е4 з львів’янином Олександром Прохоровим.
е2е4: Олександре, розкажи, будь ласка, як прийшов у шахи.
Прохоров: Шлях був довгий і тернистий: мав періоди, коли кидав шахи, але таки залишився і надалі прогресую, наскільки дозволяє уже "нешаховий" вік. Моя історія показує, що, незважаючи на перепони, потрібно займатися улюбленою справою – і все вийде! До речі, цьогоріч виповнюється 36 років, як я в шахах.
У 1990-му моя родина переїхала у старий район Львова – Привокзальний, і якраз навпроти нашої нової квартири розташовувалася відома дитячо-юнацька спортивна школа, у ній практикували настільний теніс, фехтування і шахи. Мама (вона виховувала мене сама) привела саме в секцію шахів. Якої нині, на жаль, більше не існує...
Декілька занять я встиг відвідати, але дуже сильно хворів у дитинстві, тому на пару місяців від шахів мусив відійти за станом здоров’я. Коли повернувся, це була осінь 1990-го, першим моїм тренером став Олександр Вікторович Поляков – відомий в 1990-ті роки тренер і гравець – першорозрядник, який грав у силу майстра спорту, особливо в бліц. Зараз він багато років проживає в Ізраїлі.
На секцію ходило багато дітей. Ми грали в бліц, розбирали іспанську партію, поєдинки матчу Карпов – Каспаров… Заняття мене дуже захопили і "лишили" в шахах.
Через деякий час я виконав 4-й розряд і відразу ж 3-й. З 2-м розрядом було довше – виконав лише в 1994-му. Ну, і 1-й розряд – моя особиста гордість! Я виконав норму у відомому турнірі, який має дві назви: "Незалежність-96" або "Львівська осінь-96".
Олександр Прохоров: "Потрібно займатися улюбленою справою – і все вийде!"
Змагання відбувалися за швейцарською системою, грали міжнародні майстри, майстри та багато кандидатів у майстри спорту. Шахістів-розрядників було мало. Тоді мені вдалося набрати 4,5 очок з 9-ти і виконати 1-й розряд. Зіграв тоді, мабуть, вперше одразу з п’ятьма кандидатами. І цей результат – одне з моїх найбільш пам’ятних досягнень. Турнір на той час був одним із найсильніших опенів в Україні.
е2е4: В який момент зрозумів, що будеш займатися шахами професійно?
Прохоров: Підлітком не розумів до кінця, що таке – займатися шахами професійно. Після виконання 1-го розряду пройшло чотири роки, поки у 2000-му вдалося виконати кандидата в майстри. Чому так?
На той момент у львівські турніри з нормою кмс було важко пробитися. Хоча винятки були, наприклад, Андрій Волокітін, Михайло Олексієнко, Назар Устиянович виконали норму раніше, ніж я. Але в кожного свій шлях, зрештою...
Я багато займався з різними тренерами, всіх і не перерахувати… Євген Лисенко, Марта Літинська, Віктор Желяндінов, Володимир Бутурин, Роман Козел… Окремо згадаю Юрія Привалова, який на певний час став моїм шаховим батьком. На жаль, він рано помер, але багато кому зміг допомогти у становленні – Юрію Криворучку, Назару Фірману, Катерині Лагно, сестрам Анні та Марії Музичук, Наталії Буксі... У 2014 році я провів 2-й Меморіал в його пам’ять. Перший був у 2009-му в ЛШК...
Зараз беру приватні уроки у друзів – міжнародних гросмейстерів та майстрів із різних куточків світу. Але, звичайно, це не професійний підхід, я лишаюся аматором, яким, зрештою, все своє шахове життя і був. Водночас зараз і сам треную різного рівня учнів, переважно, зі США та Канади.
е2е4: Ти працював викладачем Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського. Наразі це єдиний університет, який має кафедру зі спеціалізацією "шахи". Розкажи про роботу кафедри та свою діяльність у ній.
Прохоров: У 2000 році я закінчував школу і якраз став кандидатом у майстри спорту. Тож вибирав, куди йти вчитися і розглядав два варіанти. Перший, звичайно, – Львівський інститут фізкультури (нині – університет). Там було багато знайомих, друзів, які радили: спробуй і ти поступити! На жаль чи на щастя, мені не вдалося, і наступного року я вступив до Національного університету "Львівська Політехніка" на соціологію. Вчився чотири роки і закінчив за спеціалізацією "соціальна робота". Тоді вже мав багато практичного досвіду – 7 років присвятив роботі у соціальній сфері, у різних міжнародних благодійних фондах.
І третя моя вища освіта – через два роки закінчив магістратуру на кафедрі психології, педагогіки та права за спеціальністю "управління навчальним закладом".
Протягом студентського періоду життя у мене не було часу активно займатися шахами. Я брав участь лише в студентських змаганнях, грав на Універсіадах України за "Політех".
Й ось у 2022-му мені запропонували очолити спеціалізацію в Інфізі. Це був певний виклик, тому що багато чого треба було робити "з нуля". Я три роки працював викладачем в університеті, а зараз вчуся в аспірантурі, яку невдовзі закінчу. Дописую наукову роботу під назвою "Вдосконалення процесу підготовки кваліфікованих шахістів в умовах онлайн тренувань і змагальної діяльності".
Відзначу, що спеціалізація шахів входить до кафедри технічних видів спорту та стрільби і, справді, нині єдина в Україні, куди юні хлопці та дівчата, які вже мають певний шаховий рівень, можуть вступити. Різноманітні профільні предмети вчать їх, дають певний досвід та навички, пов’язані з тренерською та суддівською діяльністю, залученням до спортивних організацій, турнірів, і в тому числі, в рамках навчання є можливість грати в шахи в студентських лігах.
Під час роботи в університеті я грав у різних турнірах, ділився своїм суддівським та організаторським досвідом, коли допомагав судити шахові змагання та організовувати їх.
Також я проводив заняття для студентів 1–2 курсів, які не вчилися на шаховій спеціалізації. Вони освоювали загальні речі – історію шахів, як ходять фігури тощо. Це базовий рівень освіти, щоб студенти (їх пройшло через заняття близько 1000), познайомилися з шахами.
Взагалі моя діяльність була різноплановою. В основному – громадською, тому що треба було організовувати багато різних шахових і університетських заходів. У нас навчалися багато перспективних молодих тренерів різної кваліфікації. Я займався переважно з хлопцями, які мали рівень від 1 розряду та вище.
Відзначу, що зараз в університеті навчається Ігор Коваленко – міжнародний гросмейстер, №1 в Україні за рейтингом, а в аспірантурі – Мартин Кравців. Власне, Мартин після того, як я звільнився з університету, "підхопив" вищезгадану роботу. А я тимчасово не працюю, щоб вивільнити час для написання дисертації – наразі це моя пріоритетна діяльність на подальші рік-два.
Партії під контролем
е2е4: Серед шахової спільноти ти відомий як міжнародний арбітр та організатор різноманітних шахових заходів. Почнемо з твоєї суддівської практики. Чи пам’ятаєш перший турнір, в якому виступив не як гравець, а як організатор та суддя?
Прохоров: Тоді спочатку розкажу історію, як повернувся в шахи. Отже, вересень 2010-го, Львівський шаховий клуб на Фредра, який тоді переживав далеко не найкращі часи… Я виріс там, це був мій другий дім, ніколи не забуду як демонстрував партії на Меморіалі Леоніда Штейна в 2000-му... Але згодом клуб фактично втратив і свій функціонал, і приміщення.
Тому я звернувся до директора ЛШК Володимира Бутурина, на жаль, уже покійного, й ми вирішили, що варто об’єднати зусилля і продовжити діяльність клубу різними заходами.
Моїм першим турніром, в якому я виступив не як гравець, а як організатор, був чемпіонат Львівської області серед чоловіків і жінок у жовтні 2010-го. Ті змагання судив разом з Володимиром Бутуриним і Рудольфом Колесніковим. Відтоді, до травня 2014-го, фактично був заступником директора з організації заходів, довелося турніри судити, опанувати шахову програму для суддів та інше... А ще паралельно навіть встигав грати. Такий незвичайний досвід був у мене протягом цих років.
Загалом нам вдалося багато зробити. Фактично, ми врятували шахове життя у Львові, бо на той момент ніяких змагань у місті не було. І провели ми, мабуть, більше 250-ти різних турнірів – бліц, рапід, чемпіонати області та міста, класичні рейтингові турніри... Потім ми започаткували серію – Кубок ЛШК...
У січні 2012-го я провів вперше у Львові турнір з обрахунком міжнародного рейтингу з бліцу. Потім ми влаштовували кандидатські турніри з можливістю виконати норму кмс. Тобто, програма була дуже насичена! Крім того, проводили шахові заняття з дітьми та дорослими, багато було громадської роботи – саме тоді й набрався організаторського та суддівського досвіду.
Далі вже продовжував діяльність як арбітр, мене більше зацікавила ця роль у шахах. На той час уже мав знайомства за кордоном, бо багато їздив на різні змагання. І тоді почав виходити на міжнародний рівень.
Перший мій турнір – чемпіонат Європи з рапіду та бліцу, Варшава, грудень 2013 року. Поїхав туди без попередніх умов: без гонорару, без... Без нічого! Просто здобувати досвід. Судив останні шахівниці, де переважно грали діти. Турнір взагалі був дуже масштабним, 700–800 учасників, і він дотепер вважається у Європі флагманським.
Далі мій шлях до мети був дуже довгим. Арбітром ФІДЕ я став у 2014 році, маючи вісім необхідних норм. У серпні 2015-го, маючи шість норм, які були здобуті здебільшого за кордоном, тобто більше, ніж треба, я став міжнародним арбітром ФІДЕ – це найвище суддівське звання. І в 2020-му, буквально перед початком пандемії коронавірусу, мені присвоїли найвищу категорію А. Якщо коротко, є чотири категорії: D, C, B, A. Треба судити різні найтоповіші міжнародні змагання для того, щоби стати арбітром такої категорії. За свою кар’єру я відсудив в 19-ти країнах світу: Саудівська Аравія, Індія, Швеція Іспанія, Узбекистан...
Олександр Прохоров, Рустам Касимджанов, Вішванатан Ананд
Якщо брати топові змагання, то я відсудив 59 різних календарних турнірів. Це чемпіонати світу та Європи – особисті, рапіди, бліци, командні, дитячі, ветеранські, жіночі... Наприклад, Кубок світу-2019, Олімпіада-2018, онлайн Олімпіада-2020, чемпіонати світу з рапіду та бліцу 2017 та 2021 років, чемпіонати Європи з рапіду та бліцу – 2013, 2014, 2015, 2017...
е2е4: Чи є якісь особливості суддівства турнірів у різних країнах, наприклад, через різний менталітет гравців?
Прохоров: Тут варто враховувати, в першу чергу, формат змагання – колова система, швейцарська, олімпійська, сеанси одночасної гри, матчі... У кожному форматі є свої особливості.
Якщо брати до уваги менталітет, не думаю, що він сильно відрізняється – ситуація майже всюди та сама. Навіть якщо говорити про професійних гравців, то багато з них... банально не знають правила ФІДЕ. Уже не кажу про шахістів-аматорів та дітей.
Головна суддівська функція або одна з головних – виховна, така як пояснення правил, налаштування розкладу змагання... Це дуже важливо в усіх турнірах – топових, аматорських чи для дітей-початківців.
е2е4: У такому випадку, як арбітру-початківцю досягти високого рівня?
Прохоров: Дорога складна, виснажлива, потребує багато енергії і фінансових витрат. Дуже добре, якщо є певні знайомства в шахових колах.
Спершу, звичайно, має бути повага до суддівської професії, до роботи суддів... На жаль, багато організаторів в Україні, в силу певних як об’єктивних, так і суб’єктивних причин, не знають і не вміють не тільки фахово й професійно організовувати турніри, а й ставляться до суддів з якоїсь такої позиції... Начебто будь-яка людина, якщо її посадити за суддівський стіл, може виконувати суддівські функції.
Також є проблема з фінансуванням суддівської професії, тому що багато організаторів, у першу чергу, проводять турнір для того, щоб заробити самим. Судді для них – другорядний склад, і відповідно за роботу їм платять дуже мало. Це величезна проблема для поширення та розвитку арбітражу серед молоді та й серед уже професійних суддів. Навіть арбітри середньої ланки заробляють мало, що неприпустимо. В інших країнах відношення до суддів набагато серйозніше: повага та фінансове забезпечення на найвищому рівні. Але я вірю, що колись в Україні ситуація також зміниться...
На суддівському посту
е2е4: Ти ведеш статистику проведених шахових заходів?
Прохоров: Якщо рахувати змагання, які особисто організовував або до яких був залучений, то таких, напевно, більше тисячі в 19-ти країнах світу, турнірів з обрахунком міжнародного рейтингу – понад 650.
Є особливі для мене змагання, які вважаю особистим досягненням. Це, наприклад, Турнір пам’яті воїнів-шахістів у Львові в 2024 році – благодійне змагання, в якому виступили 258 гравців з понад 10-ти федерацій. Ми мали гарний склад учасників, вшанували пам’ять шахістів, які загинули на війні, та зібрали кошти для 125-ї окремої механізованої бригади і шахістів, які служать у ЗСУ. Це змагання ми організовували два місяці. Раніше я виконував різні організаторські функції і в більших заходах – у Польщі, Чехії... Але саме львівський турнір вартував вкладених у нього зусиль – і він дуже пам’ятний для мене.
А загалом ми разом із дружиною Ланою Афандієвою зараз прагнемо максимально популяризувати українські шахи і шахові події за кордоном, бо в мене є багато знайомств, є ресурси, щоби моніторити важливі турніри в Україні і давати про них інформацію в мережу.
Олександр Прохоров і Лана Афандієва
е2е4: Якими якостями має володіти організатор турніру? З чого почати шахісту, який хоче організувати змагання, але до цього виступав лише в ролі гравця?
Прохоров: В Україні люди часто вважають себе організаторами, бо є, скажімо, функціонерами спорткомітету чи федерації. Але цього недостатньо. У той же час ініціативних людей, які самі пробують організовувати змагання, дуже мало.
А до серйозних турнірів треба готуватися: освоїти для початку суддівську програму для жеребкувань, попрацювати з промоцією турніру, в соцмережах, освоїти дизайнерські ази, щоб робити анонси й інші публікації, залучити гравців різного рівня...
Олександр Прохоров: "Все можливо!"
В принципі, це не дуже складно і це початковий рівень. Впевнений, що у людей, які почнуть з азів, буде з’являтися мотивація організовувати, судити та грати і в подальшому. Мій життєвий досвід показав, що це можливо.
Автор: Олег Столяревський
Фото: Facebook Олександра Прохорова
