Уявити сучасні шахи без інтернету, онлайн-баз чи стрімів неможливо.
Але до 1830-х років шаховий світ був абсолютно роздробленим. Гравці в Лондоні могли роками не знати про геніальні ідеї майстрів із Відня, а нові дебютні пастки не виходили за межі однієї місцевої кав'ярні.
Усе змінилося, коли шахи отримали свій власний "інтернет" XIX століття – спеціалізовану пресу.
Le Palamède (1836)
Історичний прорив! Перший у світі виключно шаховий журнал заснував у Парижі найсильніший гравець Європи Луї де Лабурдонне. Назву обрали претензійну – на честь міфічного грецького героя Паламеда, якому приписували винахід настільних ігор під час облоги Трої.
The Chess Player's Chronicle (1841)
Легендарне дітище англійця Говарда Стаунтона. Це був не просто збірник партій, а справжній дискусійний клуб. Тут обговорювали правила, публікували задачі, сперечалися і кидали офіційні виклики на матчі.
Deutsche Schachzeitung (1846)
Журнал берлінської школи (заснований Людвігом Бледовим), який заклав стандарти глибокого, наукового аналізу позицій. Він виявився настільки успішним, що безперервно видавався понад 100 років!
Як преса створила глобальну шахову спільноту?
Журнали популяризували шахову нотацію. Завдяки їй німецький майстер міг легко розібрати партію британця без перекладача.
Варто було комусь винайти нову гілку королівського гамбіту в Європі, як через кілька тижнів завдяки пошті й журналам її вже тестували гравці в Нью-Йорку.
Саме преса дозволила організувати Перший міжнародний турнір у Лондоні (1851). Стаунтон через свої видання зміг скликати найсильніших майстрів з різних країн та зібрати спонсорські кошти з читачів-підписників.
Спеціалізована преса зруйнувала географічні кордони й перетворила розрізнені місцеві клуби на єдину світову інтелектуальну мережу.
