На роботі залучили до візиту Рейчел Рівз, другої людини в уряді після прем'єра. “Той, хто виписує чек”, – так часто характеризують головного казначея країни.

Спочатку я думав, що звільнюсь до обіду й погуляю кілька годин перед наступною подією в хабі “Хартії” надвечір. Але зранку в офісі Франческа мала до мене прохання.

Виявляється, пані Рівз – шахістка. Хтось у команді сказав їй про шаховий куток у парку Шевченка, й вона захотіла зіграти там. Тож моя місія полягала в підготовці турніру.

Після ранкової програми ми з Франческою рушили в це легендарне місце. Людей було негусто: лише за двома столиками колоритні дідусі в шортах і кепках медитували над фігурами.

Франческа все цікавилася, чи буде нечемно питати людей посеред партії, чи не хоче хтось зіграти з незнайомкою. Кажу: “Часу ще купа, ходім по морозиво, люди підтягнуться”.

Мій прогноз справдився. Повернувшись, ми побачили нових гравців, включно із старшим чоловіком, який розклав дошку, поклав поруч раритетний шаховий годинник і чекав на суперника.

“Добрий день! Я Олексій. Дозвольте до вас звернутися”, – я підійшов і сів навпроти нього. “Добрий, – каже, – але ви маєте зі мною зіграти. Я Микола”.

“Окей. А як давно ви граєте в шахи?” – питаю. “Скільки можу себе пам’ятати”, – відповідає.

“А у мене навпаки, я не пам’ятаю, коли востаннє грав, хоч ще в дитинстві мама навчила”. Потім я йому сказав про прохання зіргати від загадкової гості.

Пан Микола сказав, що грає з усіма охочими: “Але є умова: за партію переможець отримує 100 гривень”. Я потиснув йому руку та… стоїчно програв тричі поспіль.

“Франческо, в тебе є гроші? Бо в мене тільки 500 грн, а з такими темпами я збанкрутую за 20 хвилин і на маршрутку нічого не лишиться”. Готівки у Франчески не було.

“Пане Миколо, ми вас ненадовго покинемо, але обов’язково повернемося”. Ми відійшли в тінь. За якийсь час приїхала наша делегація, викликавши загальну цікавість.

Я супроводив нашу високу гостю до пана Миколи. “Її звуть Рейчел, і вона з Лондона”. Звичайно, її посад я не називав. Побачивши перед собою іноземку, пан Микола запитав, чи згодна вона підняти ставку до 10 євро.

Пані Рівз не очікувала такого повороту, але відразу погодилася і потисла руку Миколі.  Її так захопила гра, що вона попросила ще 5 хвилин на другий раунд.

Але цього разу зіграла з іншим суперником – чоловіком у футболці з написом “Не бреши мені”, який представився Василем і який, поки Микола й Рейчел грали, цитував нам вірші Шевченка.

Друга партія завершилася динамічно. Графік тисне, треба йти. Поручкавшись і навіть обійнявшись зі своїми візаві, вона та делегація вирушили далі на зустрічі.

На цьому моя місія в парку завершилася. Микола, Василь і ще кілька заінтригованих чоловіків запитали мене, хто ж вона така. “Міністр фінансів Великої Британії”, – відповідаю. “То передайте їй, хай іще приїздить у гості, і що ми дякуємо Британії за всю підтримку!” “Дякую, передам!” 

Про те, хто ж виграв, читайте в моїх майбутніх мемуарах. ) 

Та ні, шуткую про мемуари. При зустрічі розкажу ;)

Автор: Олексій Курка

Джерело: фейсбук Oleksiy Kurka