Євгенія Долуханова – міжнародний гросмейстер серед жінок, учасниця Жіночого відбіркового турніру до збірної України.

В інтерв’ю проєкту "Територія шахів" Євгенія Долуханова розповіла про ключові моменти, непрості вибори під час партій, емоції після результатів і те, як формується стабільність у грі.

Візитка Євгенії Долуханової

Знайомство з шахами

- Грати в шахи мене навчив тато, і мені одразу це сподобалося. Мені тоді було приблизно п’ять років. У той час ми вже жили не в Азербайджані, а у Вірменії, і саме там тато показав мені шахи. Це було щось особливе – ми просто разом грали, і мені це здавалося дуже цікавим.

Фактично шахи були єдиною грою, у яку ми грали разом із татом: мама грала зі мною в інші, більш "дорослі" ігри, бабуся – у лото та нарди, а з татом у мене були саме шахи

Поразки, що мотивують

- Серйозно займатися шахами я почала приблизно у сім років, коли вже жила в Харкові. Пам’ятаю, як програла одному хлопчику з рахунком 0:3 – це мене дуже зачепило. Спочатку я навіть подумала кинути шахи, але вже через кілька днів повернулася на тренування з думкою, що потрібно відігратися... Я зрозуміла: не можна здаватися після поразки. З того часу так і пішло – якщо програю комусь, з’являється бажання обов’язково взяти реванш. Мабуть, саме це й мотивує мене досі не залишати шахи.

Роль тренерів

- Мій перший тренер Анатолій Астраханцев був дуже хорошим фахівцем. Він заклав у мене базове позиційне розуміння гри, відчуття краси шахів. Для початкового етапу це було дуже важливо... Пізніше у мене було ще кілька тренерів, а згодом моїм наставником став Михайло Бродський. Саме йому вдалося зробити дуже важливу річ – він навчив мене самостійно працювати.

Раніше я просто любила грати: слухала тренера, дивилася партії, але не замислювалася, що потрібно самій серйозно займатися. І саме Бродський доніс мені, що без самостійної роботи прогресу не буде. Після цього я почала самостійно аналізувати партії, дивитися онлайн-матеріали і більше працювати над собою.

Стиль гри 

- Я інтуїтивний гравець. Часто відчуваю правильні ходи ще до повного прорахунку варіантів. Якщо довіряю своїй інтуїції, то зазвичай знаходжу сильні рішення... 
Загалом я краще відчуваю тактику і динаміку позиції, ніж прораховую все до кінця.

Бронзова призерка чемпіонату України 2004 року 

- Після того чемпіонату я була дуже розчарована. Я йшла на першому місці, але в вирішальній партії програла нічийний ендшпіль Олександровій... Це був мій перший досвід гри з контролем часу з додаванням 30 секунд, і я неправильно зрозуміла, як це працює – не розібралася, це секунди чи хвилини. У результаті програла по часу і замість першого місця стала третьою. Тому я була дуже засмучена й навіть розлючена, адже замість золота отримала лише бронзу.

Підготовка до турнірів у складних умовах

- Зараз життя поділилося на кілька етапів: до ковіду, до повномасштабної війни і після неї. У таких умовах складно говорити про ідеальний режим підготовки чи правильне налаштування перед турнірами... Якщо ти постійно перебуваєш у Харкові, це значно ускладнює процес: немає стабільного режиму, можливості повноцінно тренуватися і підтримувати потрібний психологічний стан. Наприклад, коли тривалий час немає світла, важко навіть уявити, що можна системно займатися шахами по кілька годин на день... Тому зараз потрібно розуміти: професійний спортивний режим і реальні умови життя не завжди можна поєднати. 

Повна відеоверсія інтерв'ю