З героєм цього інтерв’ю мені було особливо приємно та цікаво поспілкуватися, адже він не тільки талановитий спортсмен, а ще й мій земляк – луганчанин, якого пам’ятаю з дитячих турнірів, що проходили у найсхіднішому обласному центрі України. 

Радий представити читачам сайту e2e4 майстра спорту України та міжнародного майстра, одного з найсильніших шахістів країни (44-й рядок за міжнародним рейтингом на березень-2026), переможця чемпіонату України-2025 з класичних шахів Владислава Бахмацького. 

Про перші кроки у шахах:
"Коли прийшов у клуб, тренер не дуже хотів мене брати…"

е2е4: Владе, розкажи, як починався твій шлях у шахах?

Владислав Бахмацький: У шахову секцію пішов у 6 років, у той самий час, коли пішов до школи, але навчився грати дещо раніше. Якщо чесно, не пам’ятаю скільки років мені було: чотири чи п’ять, мене навчив грати дідусь. Шахи були його найулюбленішою грою, і він дуже хотів мене навчити. Мені дуже сподобались шахи, і саме так почав грати.

Є цікава історія про мій перший похід до шахового клубу. Я прийшов разом із дідусем до обласного шахового клубу в Луганську. Там був тренер, уже досить літнього віку (зовсім не пам’ятаю його імені), і він не дуже хотів брати до клуба такого юного хлопця, тому придумав випробування: якщо зможу обіграти його учня, то візьме... Ми сіли грати, і я навіть зараз пам’ятаю, що це була дуже напружена партія: моя позиція була кращою, і в ендшпілі я дав шах супернику, той зробив шах моєму королю у відповідь, і незважаючи на те, що я розумів – такого в шахах не може бути, я вирішив побити короля суперника, після чого той визнав поразку! Так я був зарахований до клубу, де моїм першим тренером стала Ольга Володимирівна Безбородова.

Перша перемога в турнірі, яку пам’ятаю – тріумф на змаганнях 4-х розрядів, де з другої спроби я зміг виконати 3 розряд, з результатом 11 очок із 12-ти, не зазнавши жодної поразки. Відразу після завершення змагання пішов на роботу до мами, яка працювала поруч з клубом, вихвалятися дипломом і медаллю. 

Владислав Бахмацький – першорозрядник 

е2е4: Чому обрав саме шахи? У дитинстві та юності ще чимось займався – спорт, мистецтво, якісь інші захоплення?

Владислав Бахмацький: Мені подобались шахи з самого початку, дуже цікава гра! Постійна боротьба, перемоги… З дитинства вони зайняли особливе місце в моєму серці. Навіть коли в школі питали: ким хочеш бути? Завжди відповідав: "Шаховим гросмейстером!". Ще не став, до речі, але сподіваюсь, ця вершина мені скоро підкориться.

Також займався різними видами спорту. Особливу увагу приділяв футболу. Ще в 6 років батько хотів віддати мене у місцеву "Зорю". Я хотів стати голкіпером. Але там сказали, що прийшов занадто рано і щоб приходив через рік. Але через рік я вже не прийшов, тому що сильно поринув у світ шахів. Трохи пізніше пішов до ДЮСШ на футбольну секцію, де займався більше року, але через незручний шкільний розклад (друга зміна) довелося піти з футболу. Також досить тривалий час я займався баскетболом. Навіть грав у різних змаганнях...  

Про продовження шахового шляху:
"Проривним став 2016 рік"

е2е4: Як далі розвивався у шахах, зокрема після перших перемог? Розкажи про основні моменти у кар’єрі від дитинства і до високих результатів – про звання майстра спорту та чемпіона України. 

Владислав Бахмацький: Після того, як виконав 3 розряд, продовжував займатися в групі в обласному шаховому клубі. Кожен новий розряд зазвичай брав з другої спроби, але коли дійшов до 2 розряду – почалися складнощі. Щоразу не вистачало пів очка, щоб піднятися вище. Якось навіть із зайвою турою в заключному турі примудрився програти. Але потім на чемпіонаті області до 10 років нарешті виконав 1 розряд. Саме після цього турніру вже почав боротися з найкращими шахістами області, які були старші за мене на 2–3 роки. Потім був мій перший чемпіонат України до 10-ти у Миколаєві. Незважаючи на те, що мені було лише 8, зіграв досить добре, набрав 5 із 9-ти. У цьому турнірі брали участь кілька тепер уже гросмейстерів – Павло Воронцов, Володимир Ветошко, Євген Штембуляк, Пен Лі Мін…

Наступного року я повернувся значно впевненішим і сильнішим, йшов у лідерах з неймовірними для мене на той час 5,5 очка із 6-ти (при нічиїй з Воронцовим), але потім дві прикрі поразки проти Ветошка та Штембуляка відкинули мене досить далеко, і лише завдяки перемозі в заключному турі я зайняв 5 місце та виграв свій перший приз… електрочайник! 

Владислав Бахмацький зі своїм першим призом

Далі вже почалася ера турнірів, де спершу необхідно було зіграти півфінал для того, щоб вийти у фінал, де змагалися найкращі 12 гравців країни. Я успішно пройшов у фінал до 12 років, де посів 4 місце – це був 2010 рік. Тому можна сказати, що кожного року я підбирався все ближче і ближче до п’єдесталу. І наступного року – у фіналі чемпіоната України до 12-ти зайняв 2 місце, перегравши в останньому турі Богдана Баська (прим. ред. – майстер спорту України з Кропивницького). Ця перемога дала мені право взяти участь у чемпіонаті Європи.

Той чемпіонат проходив у Болгарії, це була моя перша поїздка за кордон. Як це зазвичай бувало, прямо перед турніром я захворів. Але це не завадило мені досить непогано зіграти. Я навіть йшов досить впевнено – 4 очка із 5-ти. Але друга половина турніру вийшла не такою успішною, і завершив турнір з 5,5 очками, програвши в останньому турі якомусь португальцю дуже прикру партію, де я вирішив замість простого виграшу двох пішаків поставити мат... 

Після цього турніру, можна сказати, почав деградувати. У підлітковому віці приділяв шахам недостатньо уваги, про що дуже жалкую зараз. Результати все ще були непогані, але я більше їхав на минулому багажі знань. Так і не зміг виграти чемпіонат України і дедалі частіше залишався поза трійкою призерів...

Але проривним став 2016 рік. Я взявся за розум і спершу виграв чемпіонат України – вперше в кар’єрі! Потім на командному чемпіонаті Європи до 18-ти, виступаючи за збірну Україну, ми змогли зайняти 3 місце, хоча були у другій половині рейтинг-листа. І це ще не все. Я успішно зіграв в турнірі з нормою майстра спорту України в Миколаєві, де й отримав це звання. І вже через місяць зіграв в особистому чемпіонаті Європи до 18-ти у Празі. За сумою цих двох турнірів "підняв" десь 130 пунктів, та мій рейтинг перевершив позначку 2400, що було неймовірним досягненням. Далі вирішив зіграти у півфіналі дорослого чемпіонату України, що проходив в Омельнику Полтавської області.

Почав турнір з трьох перемог, потім були три нічиї проти Олега Буднікова, майбутнього чемпіона України Михайла Олексієнка та Едуарда Богдановича (прим. ред. – міжнародний гросмейстер з Одещини, помер у 2020 році). Потім програв Ельдару Гасанову, але дві перемоги поспіль вивели мене на 5 місце, давши можливість зіграти в фіналі чемпіонату України. Тоді я "стрибнув" вище свого рівня. У фіналі, де зустрівся з найкращими шахістами країни (Коробов, Волокітін, Кузубов, Єфименко та інші), було дуже важко грати. Я зайняв 11 місце з 12-ти, але переміг Олександра Арещенка, що було неабияким досягненням для мене. 

Владислав Бахмацький на чемпіонаті України-2016 у Рівному

Наступного року я намагався розвинути успіх. Виграв чемпіонат України до 20-ти з досить великим везінням. А потім відіграв на моєму першому та поки що єдиному чемпіонаті світу, де зміг виконати норму міжнародного майстра. У тому турнірі грали дуже потужні гросмейстери, зокрема Прагг та Кеймер...

Після цього турніру знову почався спад. Дуже багато часу забирав університет, також я серйозно зайнявся вивченням англійської мови. І до 2019 року не мав особливих успіхів у турнірах. Але потім зіграв один із найкращих турнірів у житті. На опені в Празі виконав першу норму гросмейстера, зайняв 4 місце та отримав титул міжнародного майстра. Але після цього почався ковід, який значно загальмував шахове життя у всьому світі. Незважаючи на це, я використовував усі можливості пограти. У 2021 році виграв півфінал і вийшов до фіналу чемпіоната України – через 5 років після моєї першої спроби.

Але, на жаль, той фінал пройшов для мене ще гірше, ніж перший – посів 10 місце з 10-ти, хоча за рівнем гри, провів цей турнір набагато краще. Чого тільки вартує нічия проти одного з моїх улюблених українських шахістів – Андрія Волокітіна! Перед останнім туром я йшов з результатом 3,5 із 8-ми в і грав проти Мартина Кравціва. Для виконання норми "гроса" необхідно було перемагати. У разі перемоги я зайняв би 5 місце, у разі нічиєї – 6, якщо не помиляюся… Я обрав гострий варіант французького захисту та завдяки своїй підготовці отримав перевагу після дебюту. Мав кращу позицію, тиснув, перегравав суперника, але під цейтнот втратив перевагу… Після додавання часу на 40-му ході позиція була абсолютно нічийною, але я настільки засмутився, що випустив перемогу, й навіть примудрився програти.

Це був серйозний удар по впевненості, але я не думав здаватися. Ковід уже потрошку відступав, і я зміг поїхати у Францію на турнір у Каппель-ла-Гранд. Там зміг не тільки виконати другу норму гросмейстера, а ще й виграти турнір, обійшовши Ніхала Саріна (прим. ред. – гросмейстер з Індії, за рейтингом ФІДЕ входить до 100 найсильніших шахістів світу), який мав уже тоді рейтинг +2650! Турнір завершився 18 лютого 2022 року. Я поїхав на декілька днів у Париж з батьками, зробивши батькові подарунок на день народження, і ми повернулися 21 лютого. 

А потім почалась війна... Я зустрів її у Харкові і було, звісно, не до шахів. Мотивація займатися значно зменшилась. Я грав за можливості: став чемпіоном України 2023 року, виступаючи за команду Дніпра; виступив на турнірі з нормою гросмейстера у Моршині... Та поступово жага до шахів повернулася, і у 2025 році я планував зробити все, щоби стати чемпіоном України. І не без нервів, але план було виконано!

е2е4: Когось хочеш відзначити, хто допомагав у твоєму прогресі? 

Владислав Бахмацький: Найбільше хочу подякувати батькам! Без їх підтримки, а також моїх близьких, мене б не було там, де я зараз. У нас не було багато грошей на тренерів, на поїздки на змагання... Батьки відкладали мамину зарплату, щоб я міг поїхати на чемпіонат України. Також не було жодних спонсорів, або якщо й були, то лише завдяки мамі. Загалом жодного разу в моїй кар’єрі батьки мене не сварили, який би поганий результат не показував. І незважаючи на все, завжди шукали можливість мені допомогти.

Також, звичайно, не можу не згадати дідуся, який навчив грати у шахи. Завдяки йому став шахістом і дуже шкода, що він не дожив до моменту, коли я став чемпіоном України. 

Також згадаю всіх моїх тренерів: Ольгу Володимирівну Безбородову, Наталію Геннадієвну Мисік та Бориса Геннадієвича Карася. І звичайно, мою дівчину – Інну, яка підтримувала мене протягом усіх останніх турнірів.

Владислав Бахмацький: призів багато не буває 

Про період тренувань у Луганську:
"У нас була група з найкращими шахістами області"

е2е4: Поділися спогадами про шахові тренування в Луганську. 

Владислав Бахмацький: Більше за все мені запам’ятався період тренувань з Борисом Геннадієвичем Карасем. У нас була група в ДЮСШ з найкращими молодими шахістами області. Всі заняття були максимально веселі: ми аналізували різні партії та ендшпілі, проводили міні-турніри, брали участь у різних конкурсах... Після занять дуже часто могли всі разом грати в футбол. Ці заняття згадую з максимальною теплотою, кожного разу я йшов на тренування як на свято.

е2е4: Геннадій Кузьмін – візьму на себе відповідальність сказати –  найвидатніша постать луганських шахів. На жаль, він уже помер. Впевнений, зустрічалися за шахівницею, спілкувалися… Якісь особисті спогади, пов’язані з ним лишилися? 

Владислав Бахмацький: Так. У ДЮСШ Геннадій Павлович Кузьмін (прим. ред. – міжнародний гросмейстер та тренер з Луганська. У складі збірної СРСР – переможець Олімпіади-1974 та командного чемпіонату Європи-1973, учасник міжзонального турніру-1979 у Ризі, переможець низки престижних міжнародних змагань) проводив лекції, і дуже часто шахісти від різних тренерів збиралися послухати його. Він завжди брав з собою величезні зошити з аналізами варіантів і партій. І кожного разу намагався навчити присутніх чомусь новому.

Напевно, найчастіше Кузьмін показував партії у французькому захисті. Чомусь була в нього прямо нелюбов до неї. Особливо якщо мій тренер, Борис Геннадійович, який грав французький захист досить часто, підходив подивитися, як проходить лекція. Геннадій Павлович завершував аналіз якоїсь партії, щоб швидше розпочати нову, де білі перемагають у французькій! Також я грав против Кузьміна, навіть вдавалося вигравати пару разів у бліц і рапід. Він – постать, звичайно, видатна в луганських шахах! 

Про переїзд до Харкова:
"Дуже щасливий, що ми залишилися саме там!"  

е2е4: Наразі ти живеш у Харкові. Як давно переїхав? Переїзд до одного із шахових центрів країни вплинув на твій розвиток як шахіста? 

Владислав Бахмацький: Я переїхав до Харкова влітку 2014 року. Луганськ був окупований, і ми з сім’єю навіть не розглядали можливості там залишитися, тому були вимушені шукати нову домівку. Батьку запропонували роботу в Харкові, і саме так ми там опинилися.

Незважаючи на те, що я, як шахіст, відвідав на той час багато міст України, в Харкові був уперше. І я дуже щасливий, що ми залишилися саме там, бо Харків з величезним відривом є найкращим містом в Україні! Цей переїзд не дуже вплинув на мене як на шахіста. Навпаки, напевно, стало складніше. Бо залишився без тренера, мені необхідно було працювати наполегливіше самому. І, взагалі, з 2014-го все, чого досяг – результат моєї самостійній роботі. 

Водночас окремо хотів би виділити Григорія Сільвестровича Кіктєва (прим. ред. – ветеран шахового руху Харкова, кандидат у майстри спорту, національний арбітр, шаховий тренер, засновник двох шахових клубів при університетах – "Каїсса" при Харківському національному університеті міського господарства ім. Бекетова та "Шахрад" при Харківському національному університеті радіоелектроніки (ХНУРЕ), який запросив мене до ХНУРЕ. І хоча навчання в університеті більше заважало мені в шаховому плані, я брав участь у багатьох турнірах у "Шахрад", де познайомився з багатьма цікавими людьми. 

е2е4: Харків постійно піддається обстрілам. Були думки про переїзд до більш спокійного регіону, наприклад, до Львова – ще одного шахового осередка України?

Владислав Бахмацький: Ні, таких думок не було. Після 2014-го в мене сформувалася стійка психіка до обстрілів, тому, напевно, ми пережили початок війни з сім’єю значно спокійніше за багатьох. Була впевненість, що Харків вистоїть, дякуючи нашим захисникам. І як я вже казав, Харків – найпрекрасніше місто України! І на даний момент я не планую кудись переїжджати.

Владислав Бахмацький з парнерами по юнацькій збірній України 

Про чемпіонат України та стосунки з іншими шахістами:
"Основний фокус був на "класиці"

е2е4: Чемпіонат України-2025: ти взяв"золото" у "класиці", "бронзу" у рапіді й 9-те місце у бліці. Як готувався до турніру і чи задоволений результатом? 

Владислав Бахмацький: Основний фокус, звичайно, був на "класиці". Я хотів розвиватися, а перемога в чемпіонаті України дає право на участь у чемпіонаті Європи, де я сподіваюся, зможу виконати заключну норму гросмейстера, підняти рейтинг та поборотися за найвищі місця. Тому, звичайно, результатом задоволений.

Міг би зіграти в бліц трошки краще, але в цілому досить достойний результат. На жаль, у "класиці" не брали участь більшість гросмейстерів, що могло зробити турнір сильнішим за складом. Я був першим за рейтингом, але в Україні це нічого не значить. Весь турнір необхідно грати з сильними шахістами, з перспективними дітьми... Майже у всіх занижений рейтинг, тому перемогти в такому турнірі – це завжди випробування.

Готувався як зазвичай. Працював над своїми помилками, аналізував нові дебюти, старався більше грати для того, щоб підійти до турніру в найкращій формі. 

е2е4: Як взагалі тобі атмосфера на ЧУ: можливо чогось не вистачало з організаційної точки зору або щось, навпаки, дуже сподобалось? Наскільки, на твою думку, був сильний склад і, можливо, когось із гравців ще хотілося б бачити серед учасників? 

Владислав Бахмацький: Так, є кілька речей, які варто покращити. По-перше, зал був досить тісний. Для того, щоб подивитися партії інших учасників або піти до туалету, існував лише один прохід, який був дуже маленькій, що створювало труднощі, бо багато людей, зробивши хід, ходили по залу. По-друге, лише три туалети на чоловічий і жіночий турнір, на майже 160 учасників, недостатньо, постійно були черги. Водночас, розумію, що це Львів, і організатори дуже старалися знайти приміщення, яке зможе вмістити таку кількість людей. З плюсів, звичайно, розташування – це самісінький центр міста, чудовий готель. І в цілому турнір пройшов професійно, не було жодних скандалів. 

Про склад учасників я вже казав. У минулі роки брало участь більше гросмейстерів. І хоч тепер знову виступав переможець минулого чемпіонату України Роман Дегтярьов (прим. ред. – міжнародний майстер з Харкова, інтерв’ю з ним на e2e4), турнір був трошки слабшим, ніж зазвичай. Я хотів би побачити в "класиці" Володимира Ветошка, Мартина Краціва, Михайла Олексієнка та найрейтинговішого шахіста України Ігора Коваленка, якого безмежно поважаю. І хоча в такому складі стати чемпіоном було б значно важче, я був би щасливим зіграти саме у такому турнірі! 

е2е4: До речі, щодо учасників змагання, чи вдалося між партіями з кимось зі старих знайомих поспілкуватися або познайомитися з новими цікавими людьми? 

Владислав Бахмацький: Був дуже радий побачитися з Володимиром Ветошком під час рапіду і бліцу. Ще досить довго аналізували поєдинок із Любомиром Михальцем. Ця партія була найстресовіша для мене, я дивом переміг, хоча з самого дебюту стояв виграно, і це був дуже цікавий аналіз.

е2е4: З ким із шахістів товаришуєш? 

Владислав Бахмацький: На жаль, більшість моїх друзів-шахістів зараз за кордоном, тому не маю можливості зустрітися з ними наживо. Моїми близькими друзями є міжнародний майстер Михайло Білоус та майстер ФІДЕ Володимир Черніков, з яким знайомий ще з часів Луганська. Є ще багато інших знайомих як в Україні, так і закордоном, але щоб нікого не образити відзначаю лише найближчих.

е2е4: Шахи, як й інші сфери, дають можливість не тільки приємно та цікаво провести час, а й знайти друзів, сформувати коло спілкування з цікавих людей. Скажи, окрім шахів, чи є ще якісь захоплення, інтереси? Друзі з інших видів спорту, мистецтва...

Владислав Бахмацький: Так, звичайно. Я дуже люблю займатися спортом: футбол, баскетбол, теніс, бадмінтон... Що завгодно! Люблю подорожувати, але, звичайно, це хобі під час війни поки що чекає кращих часів. Люблю дивитися кіно, грати в комп’ютерні ігри, читати книги...

Моє коло спілкування складається з друзів-шахістів або друзів з університету. З багатьма ми маємо спільні інтереси і зазвичай проводимо час не аналізуючи шахи, яких і так вистачає в житті, а скоріше віддаємо перевагу активному відпочинку або спілкуванню. 

Владислав Бахмацький з друзями-шахістами після футбольного матчу

Про тренерську діяльність:
"Маю учнів на кожному з континентів!"

е2е4: Шахи є твоїм основним видом діяльності: ти тренуєшся сам і тренуєш інших. Розкажи про свою тренерську діяльність. 

Владислав Бахмацький: Так, все вірно. У 2019 році я серйозно взявся за тренерство. Саме для цього ретельно вивчав англійську мову протягом року – щоб мати змогу набрати учнів. Бо знання мови відкриває нові горизонти та не обмежує тренерську діяльність лише локальним рівнем. 

За цей час я мав величезну кількість учнів, така інтенсивна практика явно пішла на користь, і я значно спрогресував як тренер. Найбільшими моїми досягненнями є перемога моїх учнів у дитячих чемпіонатах Австрії та Канади. Мав також призерів Північноамериканських ігор та учасників чемпіонатів світу та Європи. Декілька учнів змогли виконати різні звання ФІДЕ.

Загалом, маю учнів на кожному з континентів – окрім Антарктиди, звичайно (сміється – прим. ред.), що вважаю досить крутим досягненням, бо коли лише починав тренувати, то не міг подумати, що географія моїх учнів буде настільки широкою!

Про найяскравіші моменти у шахах:
"Турнір у Луганську запам’ятаю на все життя!"

е2е4: Титул чемпіона України з класичних шахів, впевнений, буде у твоїй колекції найяскравіших шахових перемог. Які ще спортивні результати є найбажанішими для тебе – й ті, що вже вдалося завоювати, й ті, які хотілося б досягнути? 

Владислав Бахмацький: Перемога в чемпіонаті України, напевно, не є моїм найбільшим досягненням. І навіть не є таким перше місце в Каппель-ла-Гранд, де виконав другу гросмейстерську норму. Я знайшов турнір більш знаковий для мене. Він не такий видатний або важливий, але я запам’ятаю його на все життя.

Ще в Луганську, багато років тому, наша обласна федерація вирішила проводити турнір, переможець якого отримував стипендію на наступні пів року. Стипендія була $50 на місяць, що на той час мені здавалося якимось скарбом. Турнір, про який розповідаю, був для шахістів 1996 року народження і молодших (тобто я був на 2 роки молодше). Я на той час уже виграв цей турнір, здається, двічі, й був чинним переможцем. Але в цьому турнірі все пішло не за планом. Я програв у 2 турі, потім у 3-му потрапив на свого друга Артема Легеню (прим. ред. – нині майстер спорту України та тренер, мешкає у Києві), з яким до того часу мав прекрасний рахунок, перемагаючи кожного разу. Але через тільт після перемоги в 2-му турі грав дуже швидко (і тому, звичайно, погано) й опинився у закінченні з різнокольоровими слонами без двох пішаків (2 на 4: 2 пішаки проти трьох на одному фланзі та віддалена прохідна на іншому). Хтось би міг сказати, що з різнокольоровими слонами можна втриматися без двох пішаків. Але в той день трапилась магія. Я не тільки врятував те закінчення, а зміг перемогти! Після партії мене привітав президент обласної федерації, зазначивши, що в цьому закінченні він посперечався з моїм тренером (який був за сумісництвом тренером Артема також), що я зможу виграти.

Зараз, можливо, хтось подумав, що буде хеппі енд, як я виграв усі партії підряд… Але – ні! Перед заключним туром я був на пів очка позаду Володимира Чернікова, мого теперішнього друга, хоча в той час ми були завзятими суперниками. Ми зіграли до того внічию. І він грав в останньому турі проти того самого Артема Легені, який програв мені слонове закінчення. Я вже був дуже засмучений, вийшов на останній тур з розумінням, що лише диво може мені допомогти. І диво трапилось, бо Артем якимось чином почав просто перегравати Володимира. Я зібрався, виграв свою партію, Артем також – і так я отримав свою чергову стипендію. Так, мені дуже пощастило, і це найяскравіший турнір на моїй пам’яті!

Третім за значимістю досягненням я би назвав 3 місце на командному чемпіонаті Європи до 18 років. 

А плани на майбутнє… Поки що ціль номер один – нарешті виконати норму та отримати звання гросмейстера, а далі  час покаже. Дуже хотілося б вийти на Кубок світу, грати в найбільших турнірах та в ідеалі увійти в світовий топ-100. Звичайно, це звучить дуже оптимістично, але чому б не помріяти?!

БЛІЦ-ПИТАННЯ

Владислав Бахмацький отримує золоту медаль і кубок чемпіона України-2025

е2е4: Як стати чемпіоном України з шахів?

Владислав Бахмацький: Роби, що можеш, і будь, що буде, – це, напевно, найбільш влучна порада. Бо треба приходити на тур, намагатися робити найкращі ходи і сподіватися, що удача буде на твоєму боці. У переможному для мене чемпіонаті, наприклад, я грав досить добре, але все одно був у сантиметрі від програшу в партії з Михальцем. Трапилось диво: мій суперник не знайшов виграшне продовження, я зміг переломити хід зустрічі і перемогти. Тому завжди йдіть до кінця і робіть все, що від вас залежить для перемоги. 

е2е4: Хто твій улюблений чемпіон світу? 

Владислав Бахмацький: Взагалі в мене їх три. По одному чемпіону світу – на кожного з моїх трьох тренерів: Алехін, Фішер та Ботвинник.

На початку мого шахового шляху це був Олександр Алехін. Одна з перших шахових книжок в мене була з партіями четвертого чемпіону світу, і мені дуже подобався його атакувальний стиль гри. Потім я подорослішав, перейшов до іншого тренера, і вона показала мені партії Фішера. Це склало на мене неймовірне враження. Те, з якою легкістю Боббі перегравав суперників, як точно він грав – це навіть зараз важко описати словами! А коли я перейшов до Бориса Карася, то познайомився з творчістю Михайла Ботвінніка, партії якого значно підвищили моє позиційне розуміння шахів. Але, звичайно, найулюбленішим залишається Фішер.

Важко залишати Магнуса Карлсена поза списком, але, незважаючи на його феноменальне розуміння гри та техніку, я не отримую такого задоволення від його партій, як від названих до цього чемпіонів світу. 

Автор: Олег Столяревський

Фото: особистий архів Владислава Бахмацького, соцмережі