Після перемоги в 6-му турі Жіночого відбіркового турніру в Ужгороді Анастасія Рахмангулова з 4 очками з 5-ти можливих стала фактичною лідеркою змагань.
В інтерв’ю сайту е2е4 шахістка розповіла про враження від цього турніру, переїзд в Італію та заборону від чоловіка.
е2е4: Анастасіє, ви першою поміж решти учасниць завершили партію 6-го туру. Скажіть, як вдалося виграти відносно швидко?
Анастасія Рахмангулова: Партія вийшла стабільною. Божена зіграла варіант, який я готувала. Можливо, вона обрала лінію, якій я не надавала великої уваги, бо це лінія, яка мені не дуже подобається. Втім, загалом розуміла, що мені треба робити. Тому ця партія не була для мене аж надто виснажливою.
е2е4: Взагалі, поки ви на цьому турнірі йдете без поразок. Здається, підготувалися ви до відбору найліпшим чином…
Анастасія Рахмангулова: Підготовка справді була доволі ретельною і різносторонньою, й поєднувала і шахову складову, і фізичну готовність, і навіть роботу над ментальним здоров’ям. Зверталася до послуг психолога. Бачила в цьому турнірі сенс, бо приємно, що Федерація шахів України почала визначати чіткі критерії відбору в збірну, що команда формується не за чиїмось суб’єктивними симпатіями чи антипатіями.
е2е4: Щоб взяти участь у цьому турнірі, ви прибули в Україну з Італії, яка вже стала вашою новою домівкою.
Анастасія Рахмангулова: Так. Виїхала з України, коли почалася повномасштабна війна. Спочатку трохи жила в Чехії, згодом переїхала у Францію, трохи мешкала в Парижі, а потім перебралася до Італії, до Мілану. Україну відвідую раз на рік – приїжджаю до мами в гості. А ще користуюся послугами наших лікарів, бо європейській медицині не довіряю. Мама живе в Києві, але приїде до мене після цього турніру в Ужгород. До Києва мені заборонив їхати чоловік. То для нас обстріли стали нормою, і ми їх сприймаємо вже наче щось буденне. Для італійця це незбагненно. Річ у тім, що торік навесні чоловік приїжджав в Україну зі мною і саме на той час припав наймасштабніший на ту мить обстріл Києва. Після того він, поки йде війна, відвідувати Київ мені не дозволяє. “Хочу, щоб ти була жива”, – каже.
е2е4: В Італії шахи – далеко не найпопулярніший вид спорту. Там вони не відійшли для вас на другий план?
Анастасія Рахмангулова: Ні. Займаюся, як займалася раніше. В Італії, якби гіпотетично вирішила б змінити федерацію, була б за рейтингом №1. Але я такого варіанту не розглядаю. В Італії мене дуже поважають. Коли виступаю там на якихось турнірах, то є місцевою зіркою. Дівчата, які виступають за збірну Італії, в цих турнірах не виступають. Чоловік у мене теж грає в шахи, але на аматорському рівні. Якщо він грає на якихось турнірах, то заявляюся на них теж. Для організаторів це стає подією, до мене прикута велика увага. Не буду приховувати, мені це приємно.
е2е4: Повернемося одначе до Жіночого відбіркового турніру. Той очковий доробок, який вже створили, дає певність, що проб’єтеся в топ-3?Анастасія Рахмангулова: Я про це не думаю. Налаштовуюся на кожну наступну партію. Перебуваю в стані повної концентрації. А про підсумковий результат зможу говорити після завершення 9-го туру, коли зможу зафіксувати пройдене.
е2е4: Попереду у вас поєдинки з юною Людмилою Іваницькою і досвідченими Євгенією Долухановою та Наталією Жуковою. З ким складніше – з молоддю чи з дівчатами, з якими змагаєтеся не один рік?Анастасія Рахмангулова: Важко сказати. Кожна партія складається по-різному. Молоді дівчата – дуже амбіційні, часто я взагалі не знаю, чого від них очікувати. З кимось грала вперше, з кимось – лише раз. Звісно, часу, щоб вивчити якісь деталі, нюанси, психологію ще не було. Досвідчені шахістки для мене ніби й прогнозованіші, але водночас вони й стабільніші.
е2е4: На фініші турніру одну з вирішальних ролей вочевидь матиме фізична готовність…
Анастасія Рахмангулова: Це так. Гадаю, в мене у цьому аспекті все гаразд. Перед турніром приділяла фізичному стану серйозну увагу, хіба власне шахова підготовка займала більше часу. Підтримувати форму стало легше після того, як у мене з’явився собака. Взяла песика з притулку в Італії. Точніше, то був подарунок мого чоловіка. Собачка ніби звичайний, але він для мене улюблений. Ми дуже багато гуляємо разом.
Автор: Іван Вербицький
Фото: Світлана Вербицька
